законодавство / міжнародні документи

МІЖНАРОДНА ХАРТІЯ
З ОХОРОНИ ТА ВИКОРИСТАННЯ
АРХЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ
(Лозаннська хартія. 1990 р.)

ВСТУП

Загальновизнано, що знання й розуміння джерел і розвитку людського суспільства має величезне значення для людства в плані пізнання його суспільних і культурних коренів.
Археологічна спадщина - це основне свідчення людської діяльності в минулому, ЇЇ збереження й активне управління нею вважається особливо важливим тому, що дає можливість археологам і дослідникам інших наук вивчати та тлумачити її в інтересах теперішніх і майбутніх поколінь. Збереження цієї спадщини вкрай важливе для майбутніх досліджень, враховуючи вдосконалення використовуваної археологічної методики й техніки. Воно потребує глибшої бази професійної й наукової компетентності та знань. Деякі елементи археологічної спадщини є компонентами архітектурних будівель і в таких випадках повинні зберігатися відповідно до критеріїв охорони таких об'єктів, проголошених у 1966 р. Венеціанською хартією по реставрації й консервації пам'яток і визначних місць; інші об'єкти археологічної спадщини є складовою частиною живих традицій місцевих жителів, участь яких стає важливою в їхньому збереженні й консервації.
З цих та багатьох інших причин охорона археологічної спадщини повинна ґрунтуватися на ефективній співпраці спеціалістів різних галузей. Вона також вимагає співпраці між державними установами, академічними дослідниками, приватними підприємцями й широкою громадськістю.
Таким чином, Хартія проголошує принципи, які стосуються різних аспектів управління археологічною спадщиною. Вони включають відповідальність державної влади і законодавців; професійні правила, що застосовуються в галузі інвентаризації, досліджень, збереження, консервації, відновлення, інформацію і представлення широкій публіці, а також визначення кваліфікації осіб, відповідальних за охорону спадщини.
Створення цієї Хартії мотивовано успіхом Венеціанської хартії, яка стала і нормативним документом, і джерелом натхнення з основних напрямів теоретичної і практичної роботи державних органів, вчених і спеціалістів з охорони спадщини.
Хартія відбиває найголовніші принципи і напрями глобального значення. З цієї причини у ній не розглядаються специфічні проблеми й можливості окремих регіонів. На регіональному й національному рівні Хартія повинна доповнюватися діючими принципами й правилами, що відповідають потребам певного регіону та місцевості.
Визначення і вступ
Археологічна спадщина - це частина матеріальної спадщини, основну інформацію про яку можна отримати археологічними методами. Спадщина включає всі сліди людського проживання й складається з місць, що фіксують усі прояви діяльності людини, в тому числі із залишених будівель і руїн усіх видів (включаючи підземні й підводні) разом з усім підйомним (культурним) матеріалом.
2. Загальна політика охорони
Археологічна спадщина - нестійке й не відновлюване культурне багатство. Тому сільське господарство й землекористування повинні регламентуватися і розвиватися так, щоб скоротити до мінімуму руйнування археологічної спадщини.
Політика, спрямована на охорону археологічної спадщини, має становити невід'ємну частину діяльності в галузі землекористування, культури навколишнього середовища й освіти. Політика, спрямована на збереження археологічної спадщини, повинна постійно вдосконалюватися. Організація археологічних служб має стати частиною цієї політики. Збереження археологічної спадщини має становити єдине ціле з політикою планування на міжнародному, національному, регіональному й місцевому рівнях.
Активна участь населення має стати частиною політики збереження археологічної спадщини. Це особливо суттєво там, де йдеться про спадщину місцевого населення. Участь останнього повинна базуватися на відкритому доступі до знань і всієї необхідної інформації. Отже, інформування громадськості - важливий елемент збереження археологічної спадщини.
3. Законодавство й економіка
Охорона археологічної спадщини - це моральний обов'язок кожної людини. Разом з тим це й колективна та громадська відповідальність. Ця відповідальність повинна оформлятися відповідним законодавством і забезпечуватися достатнім фінансуванням для виконання програм, необхідних для ефективного збереження спадщини.
Археологічна спадщина - це частина культурно-історичної спадщини всього людства, й тому обов'язком кожної країни є виділення достатніх коштів для її збереження.
Законодавство повинно гарантувати збереження археологічної спадщини відповідно до потреб історії і традицій кожної країни та регіону при забезпеченні її охорони й дослідження.
Законодавство має ґрунтуватися на концепції, що археологічна спадщина - це спадщина всього людства, а не окремих осіб чи націй.
Законодавство повинно заборонити будь-яке руйнування, спотворення чи перебудову шляхом модифікації пам'ятки або визначного археологічного місця, а також його оточення без узгодження з компетентними археологічними службами.
Законодавство в принципі зобов'язане попередньо вимагати досліджень і складання повної археологічної документації у тих випадках, коли йдеться про руйнування пам'ятки і воно санкціоноване органами охорони.
Законодавство повинне забезпечувати утримання пам'яток в належному стані й виділяти для цього кошти.
У випадку порушення законодавства про археологічну спадщину законом повинні передбачатися санкції.
Якщо законодавство поширюється тільки на пам'ятки, що офіційно охороняються, паспортизовані або зареєстровані, то повинні вживатися заходи для тимчасової охорони нововиявлених ділянок спадщини, або пам'яток, які ще не охороняються, доти, доки не буде проведена їхня оцінка з точки зору археології.
Проекти економічного розвитку становлять одну з найбільших фізичних загроз археологічній спадщині. Обов'язок проектувальників - переконатися в тому, що археологічна спадщина буде вивчена до впровадження проектів. Тому необхідне таке законодавство, яке передбачало б включення археологічного вивчення до кошторису проекту.
У законодавстві повинен бути також втілений принцип розробки планів економічного розвитку з мінімальним впливом на археологічну спадщину.
4. Інвентаризація
Охорона археологічної спадщини повинна базуватися на ґрунтовних знаннях стосовно її існування, чисельності й значимості. Загальна інвентаризація археологічного потенціалу також є основним знаряддям розробки стратегії в галузі збереження археологічної спадщини. Внаслідок цього інвентаризація повинна бути основною умовою охорони й використання археологічної спадщини.
У той же час інвентаризація становить джерельний банк даних для наукових досліджень. Інвентаризація, таким чином, повинна бути постійним і динамічним процесом. Вона має включати інформацію різних рівнів і вірогідності, тому що навіть поверхові обстеження можуть стати важливими для вироблення заходів з охорони археологічної спадщини.
5. Польові дослідження
В археології знання залежать від наукового втручання в пам'ятку або визначні місця. Такі дослідження включають всю гаму методів, розвитку, обмежені зондажі без будь-яких руйнувань або збирання зразків.
Основний принцип - це визнання того, що при збиранні інформації, необхідної для консерваційних і наукових цілей з археологічної спадщини, її руйнування повинно бути мінімальним. Методи, які не руйнують пам'ятки ('їх огляд з повітря, зондажі і взяття проб} повинні застосовуватися всюди, де тільки можливо, замість повних розкопок.
Розкопки завжди передбачають необхідність відбору фактів, які документуються ціною втрати іншої інформації, і часто призводять до руйнування пам'ятки, тому рішення про проведення розкопок повинне прийматися після ретельних роздумів.
Розкопки повинні проводитися здебільшого на визначних місцях і пам'ятках, приречених на руйнування в силу програм економічного розвитку, змін у землекористуванні, через псування їх або руйнування за природними причинами.
У виключних випадках розкопки можуть проводитися на пам'ятках, яким не загрожує руйнування, з метою вирішення дослідницьких проблем або в зв'язку з демонстрацією їх широкій публіці. У цих випадках розкопкам повинен передувати глибокий науковий аналіз потенціалу пам'ятки, розкопки повинні проводитися в її частині, при цьому необхідно зберегти незайманою ділянку пам'ятки для майбутніх поколінь.
За результатами розкопок згідно із загальноприйнятими стандартами необхідно складати науковий звіт у визначений період часу після завершення досліджень.
Розкопки повинні проводитися у відповідності з Рекомендаціями ЮНЕСКО (Рекомендації, що визначають міжнародні принципи в галузі археологічних розкопок. 1956 р.)г а також із урахуванням міжнародних і національних професійних норм.
6. Дотримання й консервація
Головна мета управління археологічною спадщиною - збереження пам'яток і визначних місць у первісному вигляді, включаючи тривалу консервацію, старанність у складанні документації і зберіганні колекцій та всього того, що до них належить. Будь-яка зміна елементів спадщини є порушенням її схоронності у первісному вигляді. Цей принцип підкреслює необхідність належного дотримання, консервації та використання пам'яток археології. Він має на увазі ще одну обставину: археологічна спадщина не повинна експонуватися, якщо існує для неї загроза впливу сонця, вітру тощо, не може бути залишена після розкопок у відкритому вигляді, якщо неможливе її надійне дотримання.
Залучення місцевого населення до участі в охороні пам'яток повинне заохочуватися як дійовий засіб збереження археологічної спадщини. У деяких випадках було б доцільно передати відповідальність за охорону пам'яток і визначних місць місцевому населенню.
Коштів завжди недостатньо, тому активна підтримка пам'яток і визначних місць може бути забезпечена за рахунок вибірковості, визначеної за науковими критеріями, а не тільки від їхньої престижності й привабливості.
Рекомендації ЮНЕСКО 1956 р. повинні використовуватися також при охороні й консервації археологічної спадщини.
7. Музеєфікація, інформація, реконструкція
Демонстрація археологічної спадщини перед широким загалом є важливим засобом знайомства з джерелами й еволюцією сучасного суспільства. У той же час це найкращий спосіб для розуміння необхідності схоронності цієї спадщини.
Показ археологічної спадщини перед широкою аудиторією є популяризацією наукових знань. Він має враховувати найрізноманітніші підходи до пізнання минулого.
Відновлення відповідає двом важливим функціям - експериментальним розвідкам і популяризації. Воно повинне здійснюватися з великою обережністю, щоб уникнути викривлення жодної археологічної деталі, а також має враховувати свідчення усіх без винятку джерел, щоб забезпечити вірогідність. Відновлені об'єкти не повинні зводитися на власне археологічних руїнах, а визначатися як такі самостійно.
8. Фахова кваліфікація
Для забезпечення управління археологічною спадщиною важливо опанувати багато наукових дисциплін на сучасному рівні. Підготовка достатньої кількості фахівців відповідної компетентності повинна внаслідок цього стати важливою метою політики освіти в кожній країні. Необхідність підготовки висококваліфікованих експертів потребує міжнародного співробітництва, розробки норм професійної підготовки й етики. Професійна підготовка археологів в університетах повинна враховувати в своїх програмах зміни, що відбуваються в політиці збереження пам'яток археології, менше приділяти уваги розкопкам, а більше - збереженню спадщини у тому вигляді, в якому вона збереглася до нашого часу.
Треба також взяти до уваги, що вивчення історії місцевого населення настільки ж важливе в плані збереження й пізнання археологічної спадщини, як і дослідження власне пам'яток і визначних місць.
Охорона археологічної спадщини - це постійний і динамічний процес. 1 саме тому професіоналам, які працюють у цій галузі, повинні надаватися пільги для підвищення їхньої кваліфікації. Необхідно розробити спеціальні програми підготовки спеціалістів на вищому рівні, в яких головну увагу слід приділити питанням охорони й управління археологічною спадщиною.
9. Міжнародне співробітництво
Археологічна спадщина спільна для всього людства і тому потребує міжнародного співробітництва для розробки критеріїв управління цією спадщиною і їх дотримуванням.
Існує нагальна потреба створення міжнародного механізму для забезпечення обміну інформацією й досвідом серед фахівців, які відповідають за управління археологічною спадщиною. Це передбачає організацію конференцій, семінарів, спільних робіт у майстернях як на міжнародному, так і регіональних рівнях. Це передбачає також створення регіональних центрів з підготовки фахівців на вищому рівні. ІС0М0S повинен сприяти такій діяльності, враховуючи це в своїх довго- і короткострокових програмах.
Міжнародні програми з обміну адміністративним і науковим персоналом повинні розвиватись як засіб підвищення рівня компетентності в цій галузі.
Під егідою ІСОМОS повинні розвиватися й програми технічної допомоги в галузі археологічної спадщини.

Текст подається за виданням Охорона культурної спадщини: Збірник міжнародних документів. - К.: Видавництво АртЄк, 2002. - С. 78 - 82.