Віктор Вечерський.
НОВГОРОД - СІВЕРСЬКИЙ
Державний історико-культурний музей-заповідник.
 Новгород-Сіверський, як і Путивль, 1989 року відзначив своє тисячоліття. Щоправда, точної дати заснування міста не встановлено. Перша літописна згадка про нього датується 1078 роком. Матеріали нових археологічних досліджень показали, що місто зведено наприкінці Х століття, там де раніше було городище роменської культури (урочище Замок). На місці загиблого городища розмістився дитинець, а далі на південь від нього одночасно почали формуватися „окольний город" і посад.
Ландшафтна ситуація Новгорода-Сіверського - типова для найдавніших міст України-Русі: він лежить на високому правому березі Десни біля гирла Зубрицького струмка. Високе плато розчленоване кількома ярами та балками. Мисоподібні останці, що утворилися поміж ярами, панували над довкіллям, тож тут були сприятливі умови для фортифікування.
Як ухвалив князівський з'їзд у Любечі 1097 року, Новгород-Сіверський став столицею князівства. Це сприяло його розбудові. Уже в XII столітті він мав багатодільну структуру й кілька ліній укріплень. У структурі посаду, який займав близько 50 гектарів, домінував оточений земляним валом із ровом „окольний город" площею ЗО гектарів. Він безпосередньо прилягав до дитинця і мав Чернігівську, Курську та Водяну брами 2. Про наявність третьої, укріпленої частини міста - острога згадується в літопису під 1158 роком 3. Досі його точно не локалізовано. Нам видається обґрунтованою гіпотеза археологів про те, що цей острог містився на терасі (трохи нижче від дитинця і „окольного города"), там, де нині стоїть Миколаївська дерев'яна церква 4. Опосередкованим підтвердженням є згадка „ про отводний острог" на цьому місці в опису Новгорода-Сіверського 1654 року5.
Навколо острога та „окольного города" була неукріплена сельбищна зона з нерегулярною гіллястою системою розпланування, яка включала елементи порядкової системи.
У кінці XI - на початку XII століття за 2 кілометри на південь від дитинця засновано Спасо-Преображенський монастир, внаслідок чого строга концентрична структура міста набула згодом рис поліцентричної.
У XII столітті розпочалося муроване будівництво: один із храмів, можливо Михайлівський, було збудовано в дитинці, ще один - в „окольному городі". На зламі ХІІ-ХІІІ століть у монастирі споруджено чотиристовпний однобанний триапсидний Спаський собор з екседрами з півночі і півдня. Він став першовзором для такого ж собору в Путивлі. Ці споруди дають можливість твердити про сіверський етап розвитку чернігівської архітектурної школи 6.
Загалом з-поміж сіверських міст Новгород-Сіверський мав найскладнішу структуру і найрозвиненішу обсягово-просторову композицію. Його можна порівняти лише з Черніговом.
Після монголо-татарського погрому 1239 року місто цілком занепало. Литовці, які прийшли сюди в 60-х роках XIV століття, побачили лише „гору красную возвишеную, на которой прежді город столичний новгородського княженія руський був" 7. Вони відбудували укріплення.
1500 року Сіверщину завоювала Москва. Новгород-Сіверський став прикордонним містом Московщини, розвиваючись на базі містобудівної спадщини княжої доби. Поступово розвивається муроване будівництво: у монастирі зводять палатний корпус з Петропавлівською церквою, настоятельські покої, мури й надбрамну вежу. Таку ж вежу споруджують і в Замку.
1618 року Новгород-Сіверський ненадовго потрапив під владу Речі Посполитої, діставши при цьому магдебурзьке право.
Після Хмельниччини Новгород-Сіверський стає сотенним містом Ніжинського, а потім - Стародубського козацьких полків. Зростає його роля як культурного осередку. З'являються перші цивільні муровані будівлі (ратуша). За архієпископа Лазаря Барановича розпочалося широке муроване будівництво й у монастирі. Після 1673 року його проводив далі архімандрит І.Лежайський: споруджено нові мури з наріжними вежами, бурсу, реконструйовано стародавній собор. А наприкінці XVII століття в середмісті закладено мурований п'ятибанний Успенський собор, який став головною містобудівною домінантою.
У ХVІІ-ХVШ століттях місто дуже розширюється. З'являються численні передмістя - Заруччя, Домотканів, Здвиження, Вербиці, Сухомлиння, Новий Паркан. Кожне з них мало свою архітектурну домінанту, поставлену в точці найвищої композиційної активності (на вершині пагорба, на стрілці мису). Завдяки цьому простір міста, розміщеного на складному рельєфі, було чітко структуровано. Всі домінанти утворювали ієрархічну систему. У XVIII столітті багато дерев'яних храмів замінено мурованими. Серед них переважали тридільні триверхі (Хрестовоздвиженська церква 1715 р. на Вербицях, Воскресенська церква 1707 р.). На Сухомлинні постала дуже оригінальна тридільна одноверха Покровська дерев'яна церква на мурованому підкліті (1721-1766 рр.) 8.
Наприкінці XVIII століття образ міста почасти змінився, внаслідок не надто вдалого запровадження класицистичних архітектурних взірців. До них належать Тріумфальна брама 1787 року, якою губернське місто Новгород-Сіверський вітало Катерину II, а також масивний п'ятибанний Спаський собор, споруджений за велінням імператриці на руїнах храму часів України-Русі (проект Дж.Кваренгі) в 1791-1796 роках. Своїм масивним обсягом ця будівля пригнітила всі інші споруди ансамблю.
1805 року імператор Олександр І конфірмував проект перерозпланування Новгорода-Сіверського, на той час уже повітового містечка Чернігівської губернії 9. Проектом передбачалося знести фортечні вали, радикально змінити розпланування середмістя й регулювання вуличних трас на периферії. Проект здійснили частково: широкі вулиці проклали на трасах фортечних валів, а в центрі - три нові. У південній частині міста випрямлено вуличні траси. Розпланування передмість лишилося незмінним.
Тогочасну забудову проводили з використанням класицистичних „зразкових проектів" - так споруджено народне училище, острог, присутствені місця, торгові ряди, хлоп'ячу гімназію тощо. Потім забудова розвивалася в річищі історизму під впливом стилістики провінційного класицизму і ренесансу: дівоча гімназія, земство, купецький торговельний будинок, будинок купця Медведєва тощо. Рядова забудова, як і раніше, лишалася садибною, одноповерховою.
У радянський період багато що втрачено й спотворено в обсягово-просторовій композиції міста. Знищено всі домінанти, які відзначали центри розпланувальних районів - Покровську, Хрестовоздвиженську і Благовіщенську церкви. У 20-30-х роках були спроби зруйнувати Спасо-Преображенський монастир, навіть попри те, що його оголосили Державним культурно-історичним заповідником. Але той заповідник практично не функ-ціонував і після другої світової війни про нього навіть не згадували.
У місті, незважаючи на історичні катаклізми, збереглося чимало пам'яток архітектури. Тому ще 1967 року уряд України доручив відповідним органам підготувати пропозиції щодо створення заповідника в Новгороді-Сіверському. Однак заповідник організували аж через одинадцять років на правах філії Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника.
Завдання й напрями роботи цього заповідника традиційні: охорона і музеєфікація об'єктів архітектурної спадщини, дослідження й пропагування їх. Крім того, працівники заповідника зобов'язані систематично проводити археологічні розвідки в Новгороді-Сіверському та комплектувати численні музейні експозиції, внаслідок чого профіль заповідника останнім часом поступово змінюється. Наявність збірок мистецьких творів, а також перспектива розвитку міста як регіонального туристичного осередку наближають заповідник за профілем до історико-архітектурних і художніх музеїв-заповідників.
Тому 1990 року рішенням Чернігівського облвиконкому заповідник перетворено на музей - заповідник „Слова о полку Ігоревім" з приєднанням до нього краєзнавчого музею.
Нині історичний район міста не має виразних меж. Об'єкти спадщини зосереджені на двох високих мисах, розділених системою ярів - у середмісті й ансамблі Спасо-Преображенського монастиря. Відповідно до цього територія заповідника складається з п'яти відокремлених ділянок, на яких стоять пам'ятки архітектури загальнодержавного значення. Найбільша із заповідних ділянок - територія монастиря. Решта - це території Успенського собору, Миколаївської церкви. Тріумфальної брами й торгових рядів,
У концептуальному плані загальну схему зон охорони пам'яток Новгорода-Сіверського розробив 1975 року архітект Є.Водзинський. Охоронна зона охоплює історичне осереддя міста в межах колишніх укріплень. Зона охорони ландшафту покриває правобережні схили й заплаву Десни. А зона регулювання забудови включає смугу плато, що прилягає до Деснянського берега.
Містобудівний режим у межах перелічених зон охорони забороняє будь-які будівельні й земляні роботи на теренах заповідника й зони охорони ландшафту, але передбачає можливість зведення в зоні регулювання забудови нових споруд з дотриманням певних вимог щодо поверховості, масштабності, матеріалу й характеру архітектурних форм.
Новгород-Сіверський в основному зберіг стародавнє розпланування нерегулярного ландшафтного характеру. Трасування вулиць визначили система укріплень, основні зовнішні комунікації і конфігурація рельєфу. Головні вулиці прокладали через локальні вододіли й тальвеги. А вулиці Героїв і Селянська фіксують у сучасній розпланувальній структурі траси фортечних валів, розкопаних у XIX столітті. Значна регулярність властива розплануванню прилеглої до монастиря південної частини міста, де вулиці, прокладені ще за княжих часів, були розрегульовані згідно з планом 1805 року.
Збережена давня забудова Новгорода-Сіверського, належить переважно до кінця XIX - початку XX століть. Вона садибна, одно-двоповерхова, змішана (дерев'яно-цегляна), має сприятливі масштабні характеристики і створює враження психологічної комфортності. Будинки поставлено вздовж червоних ліній з розривами й значним озелененням. Виняток становлять лише кілька центральних ділянок теперішніх вулиць Ринкової, Селянської і Радянської, де вишикувалися одно- двоповерхові будівлі. Сучасні споруди становлять окремі прикрі дисонанси в однорідному масиві дрібномасштабної забудови, яка є тлом для провідних пам'яток архітектури, гармонійно підкреслюючи їхній великий масштаб.
|
