Михайло Грушевський.

ЗА ХОЛМЩИНУ

Прилучення мировим догoвором Холмщини до Української Народної Республіки викликало в пoльських буржуазних і націоналістичних кругах страшенне роздражнення. В Польщі робились демонстрації з причини „нового поділу Польщі", як се називають поляки; наложено національну жалобу (траур). Австрійське правительство і парламентарні круги, які стоять під польськими впливами, силкуються заспокоїти їх, що прилучення се не остаточне, що українсько-польська комісія, яка має розграничити українські й польські землі, ще се діло може поправити. З Холмщини йдуть звістки, що місцеві поляки користають, що українська людність розігнана
- одні вивезені росіянами, інші
- австрійцями в далекі сторони й досі не можуть вернутись:
спішать організувати серед місцевої людності заяви й петиції, що вона хоче бути не під Україною, а під Польщею, місцеву ж українську людність всяко тероризують і нищать.

Не перший раз іде така польська боротьба за сю бідну країну, за сей „український маслак", як назвав я її, випускаючи десять літ тому брошуру про Холмщину під час попередньої війни за неї. Тоді російське правительство задумало відокремити Холмщину й Підляшшя в одну губернію й відділити її тим від Польського „королівства". Поляки й тоді підняли страшенну бурю проти „четвертого поділу Польщі", і їх підтримували російські кадети й єврейські партії, а на українців, які доводили, що Холмщина дійсно має всі причини бути виділеною, летіли лайки, інсинуації, наклепи. Але українці не убоялись сеї скаженої люті й знов стали в обороні своєї одвічної „україни", коли прийшла для сього рішуча хвиля - під час останніх переговорів з Центральними Державами.

Холмщина дійсно одвічна українська земля і ніколи не вважалась польською в розумінні етнографічнім: в очах поляків вона була завсіди „Руссю" і належала нарівні з землями Львівською, Галицькою, Перемиською й Сяніцькою, як п'ята земля, до „Руського воєводства", теперішньої Східної Галичини. Тільки як на Віденськім конгресі в 1815 р. викраяно було наново „Королівство Польське" з земель польських, суміжних українських, білоруських і литовських, а в їх числі попала туди й Холмщина, - поляки стали дивитись на неї як на землю польську, чи таку, краще сказати, яку треба за кожну ціну зробити польською.

В міру того як терпіли крах польські надії на відновлення Польщі в її старих історичних границях і провалювались польські повстання, польське громадянство всякий раз ще з більшим завзяттям кидалось польщити ті не польські території, які були прирізані на Віденськім конгресі до „конгресової Польщі", чи „царства Польського", без уваги на їх етнографічний склад і історичне минуле, - в тім і Холмщину. І справді протягом століття вони дуже багато зробили для її спольщення, маючи по своїй стороні єврейську людність і пильно використовуючи всі помилки божевільної централістичної політики російського царства, що з свого боку заходилося змосковщити тутешню українську людність, і тим тільки ослабляло відпорність її польським впливам.

Виганяло воно українську мову - поляки користали з того, щоб поширювати польську.

Насилав російський синод московських попів - польське духовенство користало з того, що для української людності сі попи були чужі й неприємні, й прихиляло її до костелу.

Силоміць скасувала московська адміністрація унію, - польські ксьондзи при помочі громадянства постарались „упорствующих уніатів", що не хотіли бути православними, переробити на католиків і поляків.

Української школи не було, московська школа була людям чужа, - поляки організували польські шкілки та до них усякими способами затягали українських дітей і т.д.

Досі українське громадянство не могло нічого зробити для вирятування від сього польщення своїх земляків, що цілими століттями боронили свою національність, а тут не могли далі витримати під подвійним натиском московським і польським. Тимчасом як московська сторона робила до останнього моменту все для улекшення польських планів (от правительство Керенського на бажання поляків скасувало закон про відділення Холмщини в осібну губернію, щоб з формального боку улекшити включення Холмщини до Польського королівства), - українці були безсильні. Аж тепер переговори з Німеччиною про мир дали українцям нагоду визволити з-під польської власті стару столицю короля Данила - Холм і всю сю „Україну", як зве холмське пограниччя наша стара галицько-волинська літопись XIII в.

При переговорах з Німеччиною й Австро-Угорщиною про мир українська делегація твердо стала на тім, що Холмщина й Підляшшя повинні бути включені в склад Української Республіки.

Австрійська делегація доволі енергійно обстоювала польський погляд на непорушність границь конгресової Польщі, але супроти того, що українська делегація твердо стояла на своїм, австрійська делегація не вважала можливим задля сього зривати переговори. Холмщину й Підляшшя признано землями Української Республіки, хоч в розмірах дещо менше проти старих їх границь - без деяких пограничних та мішаних українсько-польських і українсько-білоруських територій. Відновлена Українська Республіка сповнила надії й гарячі бажання, які летіли до неї з усіх сторін від виселених з своїх осель холмщан і підляшан - вона обстояла їх отчину.

Але тепер стає на черзі завдання вернути цю отчину вивезеним московським і австрійським правительством і розкиданим по світу її дітям, помогти їм урядитись знову в ріднім краю, дати їм те, чого вони позбавлені були досі, - українську школу, українську церкву, підставу українського культурного життя - пресу, бібліотеки, читальні, театральні вистави, музеї. Все те, одним словом, на чім би вони могли опертись і противстати польському натискові, котрий, очевидно, ще раз і востаннє буде поведений на сю країну польськими націоналістичними кругами.

Се діло, се обов'язок, який лежить не тільки на місцевій українській адміністрації, котра зараз організується, а на всім українськім громадянстві - особливо України Західної, людях, знайомих з складними місцевими відносинами. Вони повинні принести тепер своє знання, хист і енергію відродження сій покривдженій історією країні.

1918р.

ПУ № 3 1995 р.