Олекса Братко-Кутинський

ХРИСТИЯНСЬКИЙ КИЇВ

Зміна однієї доби в історії людності на іншу зовсім не подібна до миттєвої зміни вартових. Християнська доба в Україні змінила арійську не протягом року, навіть не протягом сторіччя. Для цього знадобилось ціле тисячоліття, але й після нього чимало традицій арійської доби лишилися жити в християнській, а деякі з них живуть і досі. Тому перше тисячоліття нової (християнської) ери як перехідне залічуємо як до християнської, так і до арійської доби.

Найяскравішого вияву християнська доба в Україні досягла в другому тисячолітті н.е., але її трансформуючі впливи починаються вже з першого тисячоліття, коли в Зодіакові запанувало сузір'я Риб, а в Київ апостол Андрій Первозванний приніс ідеї свого Розп'ятого Вчителя і заснував тут християнські громади.

Оповита таємничим серпанком тисячоліть підноситься над Київським Подолом Андріївська гора, увінчана стрункою п'ятибанною Андріївською церквою.

Неподалік від Андріївської гори, серед розложистих терас Володимирової гори, на 16-мет-ровому постаменті височить бронзова постать великого князя Київської Русі, рівноапостольного святого Володимира Святославича. На постаменті - барельєф "Хрещення Русі". Тисячоліття відділяє Володимира від Андрія... Ще одне тисячоліття відділяє Володимира від нас. Протягом цих двох тисячоліть сталися події, віднесені до християнської доби в житті українського етносу і становленні української нації.

Ідеї християнства, змінюючи душі, майже не змінювали світогляду наших предків. Християнський світогляд мав багато спільного з язичницьким: і в язичництві, і в християнстві визнавався єдиний Творець Всесвіту, і там і тут він мав троїсту природу, і там і тут існували духовні сили нижчої ієрархії, і там і тут молились, здійснюючи богослужіння і магічні обряди із закляттями-молитвами; там і тут основою річного циклу свят були фази Сонця; там і тут існувало поняття душі та її безсмертя, її перебування в загробному світі. Не дивно, що задовго до офіційного прийняття християнства Володимиром обидві релігії існували в Києві паралельно (князі-християни і князі-язичники змінювали один одного; на місці язичницьких храмів виростали християнські і навпаки).

Після офіційного прийняття християнства життя старої релігії лише набрало нових форм. Частина обрядових дійств була оформлена як християнські свята (Різдво, Водосвяття, Зелені свята і багато інших), а частина кваліфікована як "нечисті", "відьомські". А що це все-таки були свої, предківські обряди й ритуали, то до "відьомства" українці ставилися досить добродушно. З тієї причини Україна (особливо Київ) за християнської доби здобуває славу відьомського осередку. "Київські відьми" відзначаються особливим "знанням"; у Києві стоїть найголовніша Лиса гора, куди всі відьми злітаються па перше представлення. До відьом народ ставився поблажливо, що відбилось і на українському судочинстві, - інкримінувати заподіяну шкоду, а не зв'язок з "нечистою" силою.

Потрапивши на благодатний грунт, християнство утвердилось у Київській Русі і, зі свого боку, почало сприяти піднесенню Києва. З IX до XIII століття Київ - найважливіший і найбільший центр культури східних слов'ян. У ньому вперше на Русі з'явилася нова писемність, розпочато регулярне літописання, засновано перші бібліотеки та школи, зведено монументальні споруди: Десятинну церкву, Софійський собор, Золоті ворота, князівські палаци, прикрашені мозаїками та фресками.

Руками київських золотарів створено чудові зразки ужиткового мистецтва: пєребірчасті емалі, вироби з черию, сканню та зерню, відомі далеко за межами Русі. В Києві написано визначні літературні твори - "Слово о законі і благодаті" Іларіона, "Руська правда", "Повість временних літ", "Слово о полку Ігоревім."

За високими якостями тогочасна культура нашого народу в багатьох галузях залишала позаду культурні досягнення інших народів середньовіччя. І в цьому, безперечно, велика заслуга Києва - найдавнішого і найважливішого центру культури Русі і всієї східнослов'янської цивілізації. До особливих заслуг Києва належить і його роля в збереженні й утвердженні, попри протидію церкви, священного символу пращурів - вогненної Трійці. Зрозуміло, що з прийняттям християнської релігії знак арійської Трійці як головний релігійний знак був витіснений з храмів, хоча й досі лишається там у таємно прихованому вигляді (в орнаменті, прикрасах хреста і т.д.).

Тут доречно згадати про ще один язичницький знак, знак двозуба, який набув великої сили в період культу Тельця, пов'язаного з виходом сузір'я Тельця на панівну позицію Зодіаку, де воно перебувало протягом 4400 -1710 років до н.е. У давній символіці наших предків двозуб представляв могутність чоловічої сили (первісно - сили тура). Двозуб простежується в археологічних шарах дуже далеко. Його шанували трипільці (35 - 17 ст. до н.е.), носії егейської (крито-мікенської), троянської (28 - 12 ст. до н.е.) та пізніших культур Причорномор'я, зокрема громадяни Ольвії (Бористену), які в VІ-ІІ століттях до н.е. знову високо піднесли егейську й трипільську символіку двозуба й тризуба.

Саме Двозуб, а не Тризуб мали Рюриковичі своїм родовим знаком. І це природно. Адже князівську династію насамперед цікавила сила й самоутвердження. Показово, однак, що ті з князів, для яких державні інтереси переважали особисті, замінювали Двозуба па Тризуба. Це - Володимир Великий, його сипи, Ярослав Мудрий та Мстислав, і його правнук Володимир Мономах - тобто найзначніші державні мужі з роду Рюриковичів. Інші князі (не рахуючи Юрія Довгорукого, знаком якого було щось середнє між Тризубом і Хрестом) мали знаками Двозуба або поєднання Двозуба з Хрестом. У нащадків Юрія Довгорукого па знак Тризуба немає й натяку. З переходом Рюриковичів па російські землі знак Двозуба в Україні майже повністю зникає. Зрозуміло, що Тризубові така доля не загрожувала. Навпаки, його популярність і сфера вияву розширюється.

Значення Тризуба збагачується низкою місцевих образів, наприклад, образами давньоукраїнської богині Берегині (зображуваної у вигляді жінки, яка зведеними догори руками захищає свій народ); молитовного жерця, що звів руки до Бога; колоска, хліборобського оберега тощо. Тризуб сприймається як символ могутності, непереможності, як охорона проти всякої небезпеки, всілякого зла і нещастя, як сила, здатна подолати й спрямувати стихійні й навіть потойбічні сили. Тризуб переходить в орнаменти тканин, карбування, різьбярства, писаикарства... Його зображують у рукописних текстах книг, на монетах і печатках, на перснях і пломбах, на ювелірних виробах, державних відзнаках, підвісках і навіть на посуді, кахлях та цеглі.

Значення Тризуба як символу було виняткове.

На Х-ХІП століття припадає також графічна трансформація українського Тризуба, яка надає йому надзвичайної своєрідності. До X століття форми Тризуба, що панували в Україні, мало чим різнилися від первісного арійського знака архаїчно-класичної форми і були близькими до тризубів інших нащадків причорноморських аріїв - еллінської тріалії, індійської трищули, боспорського тридента та скитських і сарматських тамгових знаків.

Трансформація Тризуба полягала в його ускладненні через надання його елементам плетінкової форми.

Після повалення Київської держави і зруйнування Києва монголами Тризуб утратив своє столичне пристановище, зберігаючись, однак, на провінції в гербах міст, дворянських гербах, у рукописній традиції книжкових заставок, у селянських знаках та в гербах українських магнатів, аж доки Київ відновив у 1918 році свій стольний статус, отже й пристановище для загальнонаціонального символу.

Крім загальнонаціонального знака, що символізує триєдину силу життєтворення, - Тризуба, українська символіка включає також регіональні герби українських земель. Найзначніші з них: Архангел Михаїл, Золотий Лев, Козак з мушкетом і Куша.

Герб Архангел Михаїл відомий з XII століття як династичний знак київських Мономаховичів - Мстислава І (1125 -1132) та його нащадків. Однак містичний зв'язок Архістратига Михаїла з Києвом значно давніший і за легендами сягає дохристиянських часів. Уже через століття після прийняття християнства київський князь Святополк Ізяславич спорудив у Києві величний Золотоверхий Михайлівський собор - суперника Софії Київської (зруйнований більшовиками в 30-х роках).

З середини XII й у XIII століттях зображення Архістратига ставилося поряд з Тризубом як емблема Київської держави. Його різьбили па княжих печатках, шоломах і малювали на гербових щитах. Після втрати Києвом столичного статусу Архангел Михаїл протягом семи століть був гербом Київської землі в усіх її поневіряннях: напівзалежного від Галича князівства, воєводства Речі Посполитої, російського намісництва, губернії.

За часів Речі Посполитої герб розміщували в трійці найвищих гербів цієї держави - поряд з польським орлом та литовським вершником. За козацької держави герб Архістратига ставили поряд з родовим гербом кожного гетьмана, а за московського панування його введено до великого герба Російської імперії і розміщено в центрі, поряд з двоголовим орлом, та внизу, па щиті сполучених гербів великих князів. З XIX століття зображення Архістратига вміщували на верхній частині гербових щитів усіх міст Київської губернії - Черкас, Канева, Чигирина, Звенигородки й Таращі.

Архангел Михаїл символізує духовну місію України - бути Святим Воїном у боротьбі проти підступів темряви й хаосу. Його зображення па гербі трактується як зображення Небесного Заступника України та її збройних сил, що обумовлює шанування герба по всій Україні. Так, в Австрійській імперії Архангел Михаїл вважався небесним заступником королівства Галичини й Льодомерії, його зображували на гербах західноукраїнських міст (наприклад, Сянока), на знаменах січових стрільців тощо. 1917 року, коли Чорноморський флот після повалення Російської імперії присягнув на вірність Україні, зображення Архангела Михаїла як Святого Борця проти пекельних більшовицьких сил було вміщено на прапорі командувача Українського чорноморського флоту.

Зображення Архангела Михаїла на Київському гербі різних років не ідентичні. Аналізуючи його еволюцію, бачимо, що варіації визначаються змінами в статусі Києва. Найдавніші з відомих зображень однозначно засвідчують дохристиянське походження цього образу. На цих зображеннях Архістратиг гримає знаки державної влади наших предків - "Кий" (царський жезл, увінчаний Тризубом) та "Володарське яблуко" (символ держави). Такі знаки мали скитські царі (Савмак, Фардзой, Реску поряд) та київські князі від міфічного Кия до Осколода, або Аскольда. Символіку київських князів скитської династії перейняли Рюриковичі. Бачимо Тризуб на знамені Святослава, на монетах Володимира, па згаданій вище і печатці Мопомаховичів (причому ! через століття після прийняття християнства!).

3 утвердженням християнства символ Тризуба поступово замінюється символом Хреста. З утратою Києвом ролі столиці зображення Михаїла втрачає державну символіку ("Кия" і "Яблука"), яку замінює вояцька зброя. В такий спосіб символіка суверенності герба поступається символіці васальності. За часів козацького ренесансу Архістра-тигові повернено державний "Кия" у вигляді християнського лябарума. Після загарбання київських земель Російською державою в Архістратига знову підібрано символіку суверена.

Показова також еволюція барв герба. Згідно з давпьо-арійськими традиціями барв (чорна - народ, червона - воїни, біла - правителі), первісне зображення Архістратига Михаїла як знака київських Мономаховичів (воїнів-правителів) було червоно-білим (білий Михаїл на червоному тлі). У цих самих барвах зображали герб і за часів Речі Посполитої, де панували магнати, тобто ті самі воїни-правителі (польський герб - білий орел па червоному тлі, литовський - білий вершник на червоному). Однак мірою того, як герб розширював свою репрезентативність і ставав національним, магнатські барви змінювались у ньому на національні - червоне тло замінилося на голубе, а довкола голови з'явилась золота аура (німб).

Нині, коли в незалежній Україні знову відроджується її столичний герб - Архангел Михаїл, доцільно спробувати визначити: яким саме він має бути?

Одне з найновіших трактувань герба, що з кіпця 80-х років поширилося в українській пресі, суперечить твердженням знавця українського гербівництва Р.Климкевича. "На творах В.Січинського, М.Бигинського та інших, ознайомлених з нашим гербовим мистецтвом мистців, - пише Р.Климкевич у спеціальному дослідженні про Архістрагига Михаїла, - представлений він згідно з староукраїнською традицією та з вимогами української геральдики на малиновому (багровому) щиті з золотою гльюрією, з лябарумом у правиці, яким поражає змія, і з володарським яблуком - у лівиці"*.

Р.Климкевич, безперечно, - дуже авторитетний знавець традицій української геральдики, але одну традицію в зображенні Архістратига він все-таки не помітив. Йдеться про традицію відповідності набору символічних характерне гик зображення до статусу Києва. Узгоджуючи сучасний герб Києва з традицією відповідності символіки герба реальному статусові міста, доходимо таких висновків.

Сучасний Київ є столицею національної держави, а не феодального князівства, отже його барвою має бути національна жовто-блакитна, а не князівська червоно-біла.

Державна влада нині належить не господарям міста, а представникам усіх земель України, тим-то сучасний герб Києва не може містити "володарського яблука" - знака володіння державою.

Як і тисячоліття тому, сучасний Київ є державним центром, отже Архангел Михаїл на його гербі має тримати в правиці емблему державного центру -Кий, увінчаний Тризубом, а не релігійну емблему - лябарум, увінчаний Хрестом.

Як Святий Воїн, Архістратиг на гербі Києва повинен бути озброєний. Однак з огляду па мирні декларації Української держави меч Архістратига має бути в піхвах, а на його щиті зображені не знаки агресії, а традиційні обереги - символи Трійці (Тризуб, Хрест) та Сонця (Коло).

Боспорський різновид знака, крім символу Сонця (Коло), Тризуба (трипалі лапи) й Хреста (взаємоперпепдикулярне розміщення лап), включає ще й символ Священного Змія (згорнутий квадратом тулуб з головою в центрі). Висновок про доцільність уведення до сучасного герба Києва зміїної символіки не такий же очевидний, як чотири попередніх висновки. Тут вирішувати треба після з'ясування, якій саме національній традиції (дохристиянській чи християнській) віддають перевагу сучасні кияни. Якщо переважить християнська, то Архістратиг має бути зображений як змієборець. Якщо ж кияни віддадуть перевагу дохристиянській символічній традиції, то змій повинен бути зображений як друг і союзник (подібно до зображення Шиви), а на щиті доцільно подати боспорський знак. Якщо ж кияни висловляться за обидві національні традиції, то герб не повинен маги будь-якої зміїної символіки.

ПРИМІТКИ
* Клнмкешіч Р. Киїамький Архістратиг // Київ. - Філядельфія, 1956. - № 5. - С. 13.

ПУ № 3 1997 р.