Євгенія Пламеницька

МАЛОДОСЛІДЖЕНІ ФОРТИФІКАЦІЇ
МІСТЕЧКА ЖВАНЦЯ НА ПОДІЛЛІ

Село Жванець (у давнину Званеція, Званеч, Званец, Званча) лежить на лівому березі Дністра, при злитті його з Жванчиком, у мальовничій місцевості, що дістала назву "Подільська Швейцарія". Давня територія села займає кінець високого мису, обмеженого з півдня Дністром, а з заходу й півночі - глибокими закрутами річки Жванчика та потічка Вільшанки. В історичних документах Жванець згадується з 1431 року, коли польський король Ягелло за військові заслуги подарував його рицареві Свичку з Ленчина. Від нього Жванець переходить до кам'янецьких старост Федора Бучацького та Язловецького, а по смерті цього останнього в 1450 році - до його брата Михайла. Вони брали активну участь у формуванні жванецьких фортифікацій. У XVI - на початку XVII століття в Жванці сформувався потужний стратегічний оборонний вузол, який за своїм значенням поступався тільки Кам'янецькому замку.

ЗАМОК

Поява перших оборонних споруд у Жванці сягає дуже давніх часів. Очевидно, на той час вони були земляними укріпленнями мисового однобічного типу: вал і рів перетинали впоперек мис між улоговиною Вільшанки і заплавою Дністра. Фрагмент цього укріплення зображений на плані другої половини XIX століття і якоюсь мірою ототожнюється з відтинком дороги, що пролягаєвздовж західного фасаду Вірменського костелу.

За даними наших попередніх досліджень, будівництву в кінці XIV - на початку XV століття баштового замку передували два будівельні періоди мурованого укріплення. Воно охопило підвищену частину мису і сформувалося на полігональному плані, зумовленому рельєфом. На прикладі північної збереженої башти замку, у якій виявлено давнє ядро - тристінну вежу*, можна дійти висновку, що на зламах периметральних мурів замку було поставлено тристінні, відкриті зсередини вежі, які частково виступали за лице мурів. Розміщення таких веж на рогах периметральних мурів мало одну своєрідну рису: всі три стіни були різної довжини (в північній вежі - 5,3 м, 9,9 м та 10,5 м) і сполучалися під прямим кутом. Стосовно до оборонних мурів суміжні з ними боки веж утворювали довільні кути залежно від конфігурації плану замку (зокрема, в північній вежі один кут був прямий, другий - тупий). Висота веж і оборонних мурів, що їх з'єднували, на двох перших будівельних етапах залишалася однаковою - до 9 м. Стіни веж першого етапу мали зовні позитивний ухил (тобто потовщувалися до основи); товщина їх у верхній частині дорівнювала 2,0-2,1 м.

Певні комплікації пов'язані з датуванням цього давнього укріплення, яке можна вважати стіновим з огляду на специфічну відкриту форму веж. Спираючись на регіональне близький аналог - Кам'янець-Подільський замок, де первісні укріплення подібної ламаної в плані конфігурації датовано за даними останніх досліджень початком І тисячоліття нашої ери, стінові фортифікації першого будівельного етапу Жванецького замку можна гіпотетичне залічувати до того самого часу.

На другому будівельному етапі збільшення висоти стінових укріплень та їхня дальша трансформація спричинилися до формування наприкінці XIV - у третій чверті XV століття баштового замку з відмітними для того часу елементами фланкованої оборони. Основою цього замку стала наріжна північна частина давнього укріплення з тристінною вежею і відтинками периметральних мурів, що прилягали до неї і мали довжину близько 70 м. З півдня до цього укріплення прилягав п'ятикутний полігон площею близько 1,0 га, по периметру якого було зведено кам'яні мури (південно-західний завдовжки 80 м, південний -60 м, південно-східний - 80 м), що сполучили п'ять наріжних і шосту надбрамну башти, внаслідок чого утворився регулярний замок. Окрім північного боку, повернутого до стрімкого скелястого берега Жванчика, він був оточений по периметру глибоким ровом. Під'їзд до замку було організовано вздовж південних мурів, під захистом двох наріжних башт, а в'їзд на територію - через надбрамну башту, що стояла по осі південно-західного оборонного муру. Обсягово-розпланувальна структура башт на рогах п'ятикутного укріплення не була однаковою. Дві новозбудовані башти на кінцях південного оборонного муру репрезентували тип пунтонів (протобастіонних башт), дві інші наріжні башти були тристінні, відкриті зсередини. Північна, давня вежа зазнала істотної трансформації: з тристінної вона перетворилася на чотиристінну, протобастіонного типу з фланковими боками завдовжки 5 м та 6 м. Башту перебудували, розібравши північно-західну стіну й замінивши її двома стінами, що стояли під прямим кутом. Внаслідок цього вхідний кут, що утворився між фасовими і фланковими боками башт, став дорівнювати 120°, що абсолютно нехарактерне навіть для ранніх споруд протобастіонного типу, де він не перевищує 90°. Водночас було надбудовано оборонні мури, що, як і на попередньому етапі, завершувалися зубцями.

Як п'ятибаштовий замок сформувався не пізніше від третьої чверті XV століття. Наступну перебудову його, що збіглася з повсюдною модернізацією замків в Україні, здійснили XVI століття нові власники Жванця Срочинські. Вони реконструювали всі замкові башти, зокрема найдавнішу північну, в якій надбудували новий ярус зі стрільницями та зубцями.

Найбільших змін зазнав Жванецький замок наприкінці XVI - на початку XVII століття, коли його власником став Валентій-Олександр Калиновський, відомий "герой шляхетського духу", кам'янецький староста і генерал Подільських земель. У цей період в Україні поширювався новий тип бастіонних укріплень, і Калинова-кий модернізував замок з орієнтацією на новітні досягнення військового мистецтва. Між баштами, рівнобіжне до давніх мурів, споруджено ескарпові стіни (західну, південну, східну) над контрескарпами ровів. Було також повністю перероблено з напільного боку дві наріжні протобастіонні башти: їх засипано зсередини, обличковано ззовні на взір бастіонів, з фланками завдовжки 8 - 9 м та фасами 18 - 20 м. Частково реконструйовано "північно-західну й північно-східну башти. До них, щоб подовжити фланки, прибудовано одноярусні обсяги. Давню північну башту доповнено ще одним, четвертим ярусом зі стрільницями й замкнуто з боку двору п'ятою стіною.

Роботи, що їх виконав Калиновський, дуже змінили вигляд давнього укріплення. Тому сучасники здебільш сприймали їх не як реконструкцію, а як нове будівництво. На встановленій тоді ж на головному фасаді надбрамної башти пам'ятній плиті, а також у записках Якова Собеського (1621 р.) йдеться не про ремонт і модернізацію, а про власне будівництво нового замку. Саме тому в краєзнавчій і науковій літературі помилково усталилася думка про початок будівельної історії замку саме з 1621 року. Ця хибна версія спричинилася ще й до того, що історики стали ототожнювати Жванецький замок з бастіонним укріпленням, яке Калиновський збудував того ж таки 1621 року за 1 км на південний схід від Жванця.

Жванецький замок було трохи пошкоджено під час Хотинської війни. Відбудував його Станіслав Лянцкоронський, власник Жванця з 1626 року.

Більшої руйнації зазнав замок 1653 року за польсько-козацьких воєн, а також у період турецького загарбання Поділля (1672-1699 рр.). Під час здобуття замку Яном Собеським (1673 та 1684 рр.) його зруйновано і спалено.

Після визволення від турків 1699 року Жванець утратив своє військово-стратегічне значення і на початку XVIII століття Лянцкоронські пристосували його під житло. Турецько-татарський напад 1768 року та захоплення Жванця барськими конфедератами 1769 року спричинилися до нової руйнації споруди.

На початку XIX століття власниками замку стали Скоповські, за ними - Йордани, 1830 року - Комари, а в них 1844 року замок викурив російський уряд з огляду на тактичну вигоду місцевості. На основі наявних укріплень військові інженери планували збудувати величезну фортецю, але цей проект не був реалізований, і давній замок покинули.

Вигляд споруди в 50-х і 70-х роках XIX століття зафіксовано на кількох малюнках та світлинах: на той час замок ще зберігав регулярну розпланувальну структуру: були цілі його башти, один бастіон та оборонні мури, а також вали. Уявлення про архітектуру надбрамної башти дають давні світлини. Своєрідною рисою її був широкий проїзд у першому ярусі, перекритий коробовим склепінням. З боку головного фасаду він містився в глибокій ніші з арковою перемичкою, абрис якої - низька й одночасно стрілчаста крива - характерний для вірменських споруд Поділля.

Нині замок зовсім утратив свою розпланувальну структуру. Збереглася тільки північна частина укріплення з північною баштою, а також рештками надбрамної та південно-східної башт. У найкращому стані п'ятикутна чотириярусна північна башта, що стоїть над стрімким схилом пагорба. Внаслідок перепаду рельєфу перший ярус її - напівпідвальний, зі склепінням. Цей ярус має стрільниці з розширеними назовні щоками: в інтер'єрі ширина бойового отвору дорівнює 30 см, іззовні - 118 (123 см). Стіна башти завтовшки 1,7-2,1м.

Під час попередніх досліджень башти виявлено фрагменти давнього ядра її, що належить до стінового укріплення першого будівельного етапу: східну й північно-східну стінгі на висоту двох ярусів; сліди від розібраної в XV столітті північно-західної стіни; замуровані в тому ж столітті стрільниці на рівні першого ярусу, трохи нижче від наявних (рівень давньої підлоги був значно нижчий від сучасного), З боку інтер'єру отвори їх були завширшки 30 - 35 см. Збереглися також стрільниці XV століття, частково перероблені у XVIII столітті на вікна; сліди стрільниць чи зубців, що завершували стіни в XVI, а також 12 стрільниць початку XVII століття, обладнаних водночас із спорудженням п'ятої, внутрішньої стіни башти.

Від надбрамної башти донині залишився напівзасипаний землею перший ярус зі склепінчастим проїздом і одним північним бічним приміщенням. Стан башти дає змогу скласти тільки загальне уявлення про габарити та архітектурні особливості її. Ширина прямокутного в плані обсягу - 14, 8 м, довжина - близько 20,0 м. Судячи з перев'язей стін і розміщення стрільниць обабіч брами, ; первісне надбрамна башта не і мала склепінчастого перекриття й бічних приміщень, а стіни її були завтовшки 1,27 -1,3 м.

Розпланувальна структура напівзасипаної північно-східноі башти, зруйнованої на рівні першого поверху, не простежується, окрім склепінчастого коридору завширшки 3,5 м, що | проходить з внутрішнього боку І північної і східної стін.

Жванецький замок досі не став об'єктом ґрунтовного наукового дослідження, а воно може дати, висновуючи з попередніх спостережень, багатонадійні висліди.

ВІРМЕНСЬКА ФОРТЕЦЯ

На території села є Вірменський костел Непорочного Зачаття Богоматері. Садиба його відома з вірменських джерел як "маленька стародавня Вірменська фортеця". Вона міститься в центрі Жванця, на його давній мисовій частині, оточеній з півдня Дністром, а з північного заходу - Жванчиком. У плані - це неправильний чотирикутник площею близько 0,5 га. Його північно-західний гострий кут виходить на розгалуження головної в'їзної дороги, західний напрямок якої веде до замку (на відстані близько 200 м), а південний, що оперізує Вірменську фортецю, - у бік Дністра. На цьому терені, ближче до північно-західного кута, і стоїть вірменський храм - однонавова одноапсидна споруда з ризницею і двома приділами.

Коли збудовано Вірменську фортецю - невідомо. В.Ґригорян, покликаючись на М.Бжишкяна, називає стіни, що оточували храм, "міцними" і зазначає, Ідо 1766 року під час нападу хотинських турків на Жванець частина мешканців сховалася за церковними мурами. Опис цієї укріпленої території склала наприкінці 70-х років XIX століття К.Мельник: "На лівому боці в'їзної вулиці привертає увагу давній Вірменський костел - мурована будівля старовинної архітектури, оточена високим, масивним кам'яним муром, на якому в багатьох місцях збереглися сліди фортифікацій у вигляді стрільниць і контрфорсів... Будівля (костелу. - Є.П.) досить велика й сягає значної вишини, особливо дзвіниця із стрільницями".

Вірменська фортеця як локальне укріплення сформувалася на базі загальної фортифікаційної системи Жванця, зокрема укріплень, що обмежували зі сходу його давню мисову частину. В основі ранніх укріплень Жванця простежується 5-подібний рів, що перерізав мис у напрямку південь - північ. Згодом за ровом почалося формування другої лінії оборони - кам'яних мурів, рівнобіжних до рову. У місці зламу їх (там, де південно-західний ріг Вірменської фортеці) споруджено оборонну башту (в плані 11 х 11м), через яку мостом над ровом в'їжджали на давню мисову територію міста. Невдовзі, щоб посилити оборонні можливості в'їзду, при цій надбрамній башті збудовано передукріплення. Це була невеличка територія, обмежена мурами. Не виключено, що саме тут 1431 року оселився перший відомий нам власник Жванця Свичко з Ленчина.

У середині XV століття в північній, найбільш підвищеній частині давньої території Жванця з метою забезпечити фланкувальну оборону передукріплення з надбрамною баштою збудовано регулярний баштовий замок п'ятикутного плану. Він став військовим осідком тогочасного власника Жванця Михайла Бучацького. Під захистом потужного замку територія передукріплення стала безпечнішим місцем, на якому в кінці XV - на початку XVI століття зведено вірменський храм: первісно однонавовий, одноапсидний, з дзвіницею над притвором і периметральною одноярусною галереєю. Зі спорудженням храму на території передукріплення воно перетворилося на невеличку фортецю.

Наступний, третій етап будівельної історії Вірменської фортеці пов'язаний з модернізацією Жванецького замку в першій чверті XVII століття Валентієм-Олександром Калиновським. Під час перебудови двох наріжних замкових башт на бастіони західний і східний мури Вірменської фортеці стали на заваді і тому їх розібрали й збудували наново, змінивши трасування, а це своєю чергою зумовило потребу розібрати притвор і західну галерею храму, що опинилися на трасі нових укріплень.

За часів турецького поневолення (1672-1699 рр.) оборонні споруди Жванця з наказу Яна Собеського було спалено. Укріплення Вірменської фортеці відремонтовано на початку XVIII століття. Тоді в південно-західному мурі обладнано у барокових формах новий парадний вхід.

1769 року фортеця потерпіла од військових дій проти барських конфедератів. У процесі ремонту південний мур підсилено міцними контрфорсами, а також зроблено земляний бруствер з амбразурами. Ці заходи стали останніми у військовій історії фортеці.

Нині територія Вірменської фортеці являє собою чотирикутник з прямим південно-східним кутом і гострим зрізаним північно-західним. По периметру вона обведена кам'яними мурами, крім північного боку, де давні мури частково ввійшли до сучасних господарських будівель. Південно-західний мур, що на південному відтинку утворює злам, зберігся пересічно на висоту до 2,5 м. У ньому дванадцять стрільниць і дві брами. Перша брама - навпроти входу до храму - вирішена у вигляді обсягу з габаритами 3,4 х 4,7 м. ; Ширина отвору воріт - 2,0 м; він і має кам'яну перемичку похило-лучкового абрису. Нижче від її п'ят збереглися сліди давнішої, певно, півциркульної перемички. З дванадцяти стрільниці чотири розміщено на північ від брами. Одна з них, біля брами, має щоки, що розширюються в обидва боки, решта - зі щоками, що розширюються тільки в бік двору. Бойові отвори стрільниць від двору становлять 0,5-0,68 м, від напілля - 0,1-0,15 м. Перемички стрільниць архітравні.

Друга брама на зламі муру становить рештки надбрамної башти, що була ще до появи Вірменської фортеці. Товщина стін башти - 2,73 м. Отвір брами має зовнішні четверті та косяки, що розширюються в бік двору; його ширина від двору - 4,0 м, від напілля - 3,0 м. На південь від брами, на відстані 1,1 м, е велика стрільниця, закладена з боку фасаду, її ширина від напілля - 1,3 м, з протилежного боку - 2,0 м. Дві стрільниці південно-західного муру перекриває пізня прибудова. Східний оборонний мур фортеці з шістьма стрільницями за всіма параметрами аналогічний південно-західному. Південний, завтовшки 1,0 м, стрільниць не має.

ОЛЕКСАНДРІВСЬКЕ УКРІПЛЕННЯ

Міститься за 1 км на південний схід від Жванця, трохи далі на південь від дороги, що веде вздовж стрімкого берега Дністра в бік села Браги. Було потужною земляною оборонною спорудою новочасної фортифікації з чотирма бастіонами та равеліном.

Зі спорудженням цього укріплення в 1621 році безпосередньо пов'язаний тогочасний власник Жванця Валентій-Олександр Калиновський, ім'я якого дістала споруда. Думка В.Ґульдмана про причетність до будівництва цього укріплення Яна Тарновського - помилкова, бо той помер 1561 року, задовго до появи новочасних фортифікацій на Поділлі.

Будівництво Олександрівського укріплення було зумовлене загрозою турецьких нападів на важливу стратегічну ділянку - брід через Дністер навпроти Хотина.

Укріплення становило чотирибастіонну систему на трапецієподібному плані й мало площу понад 2 га. Його довший фронт, повернений до Дністра, фланкувався двома великими бастіонами. Між ними, по осі куртини й прилягаючи до неї, був сильно розвинений равелін, ріг якого впирався у пруг берегового урвища. Короткий затильний фронт, у центрі куртини якого містився в'їзд на укріплену територію, фланкували два малі бастіони. За розпланувальною структурою споруда належить до бастіонної системи староголландської фортифікаційної школи, що поширилася в першій половині XVII століття. Невеликим відхиленням від класичної схеми є суцільне прилягання равеліну до куртини головного фронту. Це пояснюється, найімовірніше, топографією місцевості.

У рік завершення будівництва Олександрівське укріплення опинилося в осередді воєнних дій між Польщею і Туреччиною. У серпні 1621 року сюди прибуло об'єднане польсько-козацьке військо під проводом гетьманів Яна Ходкевича й Петра Сагайдачного. Для переправи на протилежний берег Дністра біля Олександрівського укріплення було збудовано міст.

У другій половині XVII та у XVIII століттях укріплення виконувало функції військового табору. 1653 року тут близько двох місяців перебував з військом польський король Ян Казимир, після чого укріплення дістало назву королівського табору. За часів турецького поневолення тут не раз отаборялися турецькі, українські козацькі, польські й російські війська.

1793 року, після другого поділу Польщі й переходу Подільських земель до Росії Олександрівське укріплення в переліку "Укріплень, замків і старовинних валів у Подільській губернії" зазначено під назвою "Бастіоний шанець", а на докладній мапі середини XIX століття - як "Жванецьке укріплення". 1828 і 1853 року вали цього укріплення перероблено на польові батареї. Не виключено, що роботи 1853 року були пов'язані із запланованим ще 1844 року військово-інженерним відомством будівництвом нової фортеці.

На зламі ХІХ-ХХ століть укріплення відвідав В.Ґульдман. Називаючи його "польовою батареєю", він залишив такий опис цієї фортифікації: "Розміщена на скелястому лівому березі Дністра й займає площу близько двох десятин; форму має чотирикутну; оточена з чотирьох боків насипними валами й ровами, які в довжину мають по 70 сажнів; ширина валів -1 сажень, а ровів - 2 сажні. Вхід на цю батарею зі східного боку".

Нині від Олександрівського укріплення збереглися частково вже розорані - вали й рови, що втратили первісну розпланувальну структуру.

ДЖЕРЕЛА

- ЦДІА України. - Ф.490. - Оп.З. - Спр. 10. РДВІА. - Ф.418. - Спр.684.
- Атлас Подольской Губернии // Журнал Министерства внутренних дел. - 1843.-Ч.ІІ.-КІІ. VІ.-С.337.
- Григорян В.Р. История армяпских колоннії УкраиньІ й Польши: (Армяпе в Подолии). -Ереван, 1980.
- Гульдман В. Памятники старини в Подолии: (Материалы для составления археологической карты Подольской губернии). - Каменец-Подольский, 1901.
- Історія міст і сіл УРСР: Хмельницька область. - К., 1971. -С.324.
- М[ельник) К. Путевые очерки Подолья // Киевская старина. - 1885. - Декабрь. - С.ЗЗ.
- Молчановский Н. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года: (Преимущесгвенно по летописям) // Сборник сочинений Университета св. Владимира. - К., 1886. -Вып. VIII.-С.384.
- Павловский А. Местечко Жванец Камееецкого уезда Подольской епархии. (Исторический очерк) // Подольские епархиальные ведомости. - 1869. - №4. - С.157. - Памятники градостройтельства й архитектуры Украинской ССР: Иллюстрированный справочник-каталог. -К., 1986. -Т.4. -С.210.
- Пламеницька О., Пламеницька Є. Нова концепція формування системи фортифікації Кам'янця-Подільського в аспекті визначення віку міста // Фортифікація України: Міжнародна конференція з проблем охорони фортифікаційних споруд в Україні: Матеріали. -Кам'янець-Подільський, 1993. - С.22-24.
- Пламеницька О. Початок мурованого оборонного будівництва па Поділлі // Архітектурна спадщина України.-К., 1994. -Вип.1.-С.39-57.
- Сецинский Е. Город Каменец-Подольский: Историческое описание. - К., 1895. - С.87. Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии. -Каменец-Подольский, 1895. -С.278. Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии // Труды XI Археологического сьезда в Києве. - Москва, 1899.-С.311.
- Сецинский Е. Исторические местности Подолии и их достопримечательности. -Каменец-Подольск, 1911.-С.4.
- Сіціпський Є. Оборонні замки Західного Поділля ХІV-ХVІІ ст.: (Історично-археологічні нариси). - К., 1928.-С.57. Яворовский Н. Историко-статистнческое описание м.Жванца, его церкви и прихода // Труды комитета для историко-статистического описання Подольской епархии. - Каменец-Подольск, 1846.- Вып. І.-С.100.

* Вежа - архаїчний тип оборонної башти, розрахований тільки на чоловий (фронтальний) обстріл, на відміну від башти, призначеної для фланкувального обстрілу. Цей архаїчний тип був поширений в оборонному будівництві до кіпця XIII століття. - Прим. автора.

ПУ № 3 1997 р.